Ольга Протасова. «Колір гранату»: побачити красу в усьому

vkadre-olgaprotasova-granat-cover

«Колір гранату» Сергія Параджанова — за визначенням нашої наступної героїні, Ольги Протасової, фільм-«бери і вчися» для художників і фотографів. На екрани він вперше вийшов у 1969 році у Вірменії, однак потім його відцензурували і перевидали в 1973 році. 4 роки тому режисерську версію почала відновлювати Film Foundation Мартіна Скорсезе разом із Cineteca di Bologna. Результати цієї роботи виходять уже цього року: на Blu-ray у Великобританії — 19 лютого, як реліз Criterion у США — 17 квітня. З’явилися й альтернативні саундтреки від Ніколаса Джаара (2015). А в кліпі Мадонни Bedtime Story є візуальні алюзії до Параджанова, зокрема до «Кольору гранату».

Що такого небезпечного для Радянського Союзу було в цьому фільмі? Це історія життя вірменського поета Саят-Нови, повна метафор, народних ритуалів і містифікацій, а також авторської іронії. Левон Абрамян показує деякі цікаві зв’язки релігійної символіки фільму з еротикою; саме ті епізоди, де цих двох тем найбільше, і зазнали в результаті цензури, а інші цензор дещо перекомпонував.

Що такого цікавого є для нас у цій стрічці, якій скоро буде півстоліття? Розповідає Ольга Протасова, на яку «Колір гранату» свого часу глибоко вплинув.

olgaprotasova

Ольга Протасова — дизайнерка, ілюстраторка, співорганізаторка Behance Portfolio Review у Києві, співадміністраторка спільноти «Ілюстрактор». Створює ілюстрації, летеринг і патерни з пластиліну. Серед клієнтів — Fozzy Group, журнал «Куншт», мережа реторанів «EGOїсти», Pecha-Kucha Night. Проводить воркшопи в дизайн-школах і творчих просторах Києва, а іноді і в інших містах України.

Зараз дивиться кіно нечасто, в основному з родиною. В минулому часто відвідувала кіноклуб Києво-Могилянської академії, кінотеатр «Ліра» (тоді імені Чапаєва) і досі з теплом згадує фестивалі творчості Андрія Тарковського та Федеріко Фелліні. Любить фільми, які дають поштовх замислитися, сприймати світ по-іншому, а найбільше — ті, які хочеться зупинити й роздивлятися кадри, «коли подивитися кіно — це як сходити в музей».

Про Параджанова я вперше дізналася, коли мені було 8 років і батьки взяли мене на виставку його колажів. Вона справила враження на все життя: я побачила, що прекрасне є в кожному предметі, його можна зробити прямо з лушпиння чи посуду зі стола. Коли повернулася додому, то відразу заходилася ліпити з пластиліну і намистинок. Думаю, з цього почалася моя любов до декоративності. Декоративні речі часто нефункциональні, але вони можуть розповісти історію.

paradjanov-collage

Колаж Сергія Параджанова і один з експериментів Ольги Протасової

Колаж Сергія Параджанова і один з експериментів Ольги Протасової

У 2008 році під час подорожі півднем Росії ми з чоловіком вирішилі з’їздити у Тбілісі, а звідти цілком логічно було поїхати в Єреван: бажання побачити ці міста і країни народилося з фільмів Параджанова.

Згодом я мала змогу попрацювати з вірменською темою, коли створювала обкладинку для The Nor Dar magazine на прохання Ліліт Саркісян. Мені було приємно використати настрій фільмів Параджанова і поєднати різні матеріали.

thenordarЯ розрізняю два види натхнення: одне — те, що спонукає подумати, інше — як ін’єкція: отримуєш його і поспішаєш працювати. «Колір гранату» для мене — друге.

Мене вразило, що більшість реквізиту для «Кольору гранату» Параджанову видали в Ечміадзінському музеї. Адміністрація музею навіть підрахувала, скільки каміння й перлин було на кожному предметі. З цього видно, наскільки важлива сила самого художника як особистості. Навряд чи будь-хто зміг би досягти такого без харизми, наполегливості чи зв’язків.

paradjanov-3При цьому з автентичним реквізитом Параджанов поводиться дуже сміливо, іноді іронічно. Знімати на цвинтарі? Хай усі протестують, ми все одно це зробимо. У давні часи не було парасольок чи ґудзиків? А у фільмі будуть. Камея не пасує до давньовірменського одягу? А що як узяти до неї дві зовсім інших прикраси?

paradjanov-4paradjanov-5Коли я побачила колаж Параджанова з уламками стародавньої чашки, то мимоволі подумала, що він міг би її розбити. Це велика сміливість — заради художнього задуму знищити реліквію. Схоже на сміливість Стефана Загмайстера, який виклав слово з 4000 бананів.

broken-cup

paradjanov-6Загалом у «Кольорі гранату» постійно відбувається гра. З одного боку, це глибокий художній твір про серйозні речі. З іншого, трапляються жарти: то речі не з тієї епохи, що зображена; то бачимо грайливі сценки, наприклад коли черниця намагається спокусити героя.

paradjanov-7paradjanov-20Кінематоргафічна свобода тут і в містифікації. Режисер робить справжні інсталяції зі снів — свого героя Саят-Нови чи своїх власних. Кожній людині сняться сни, але не в кожної є засоби їх реалізувати на такому рівні. Під час перегляду я не раз питала себе: чи не заслуговують наші сни на реалізацію?

paradjanov-1Сюрреалізму додають і несподівані ракурси (ніби спостереження з-за стіни), і поєднання містичних чи обрядових об’єктів із дуже буденними пейзажами.

paradjanov-18paradjanov-19Цією сновидністю, театральністю фільми Параджанов подібні до фільмів Акіри Куросави. Той знав про творчість Параджанова, і можна помітити деякі паралелі з нею у «Снах» (1990). Обидва фільми театральні в тому сенсі, що дають глядачеві незвичайні переживання, яких годі сподіватися в буденному житті.

paradjanov-10

Кадр із фільму «Сни» Акіри Куросави

Кадр із фільму «Сни» Акіри Куросави

На рівні форми у Параджанова вражають поєднання кольорів і фактур. Гладенькі поверхні поєднуються з орнаментальними, тверді — з м’якими, рукотворні — з нерукотворними. Часто це створює додаткові смисли. Наприклад, такий контраст є в елегійних кадрах, де дорослий герой зустрічається з собою-дитиною, і вони разом встановлюють одне на одне два дерев’яних ліжка посеред суворого кам’яного ландшафту.

paradjanov-9paradjanov-14Фактури наповнюють кадр, додають різноманіття навіть там, де простір міг би видатися однорідним чи порожнім. Середина кадру далі цікава завдяки фактурі, яку створює туф — традиційний будівельний матеріал у Вірменії.

paradjanov-13Мене дуже цікавить, яку роль орнамент виконує в культурі. У фільмі орнаменти було складно не використовувати: музейні експонати — декоративні, це в основному предмети, що повідомляють про високий статус їхніх власників або церкви. Рясу священика, наприклад, у давнину розшивали дуже довго. Церква була єдиним місцем, де можна було нею помилуватися. Це схоже на те, як зараз ми сприймаємо спецефекти в кіно. Тобто орнамент емоційний, він є частиною театрального дійства.

Водночас це ознака ієрархії. Побутовий орнамент дозволяє людям створити різницю між собою, позначити, хто власник речі. Але згодом він став позначати статусність, привілеї.

paradjanov-11paradjanov-15paradjanov-16Також мене захоплюють вишукані поєднання кольору. Коричневий, золотий, сірий, білий тут трапляються в дуже несподіваних, але збалансованих комбінаціях. Чорний німб — просто фантастика.

paradjanov-12paradjanov-17Здавалося б, усі ці речі дуже піднесені, але Параджанов ніколи не повчає. Мені дуже подобається його непередбачуваність. Багато сучасних фільмів дають глядачеві підказки, що буде далі. У «Кольорі гранату» вгадати це просто неможливо.

paradjanov-21В цілому, фільм навчив мене спостерігати і бачити красу в буденному – її всюди багато, просто треба тренуватися її помічати.

Больше из рубрики [В кадре]:

Илья Угнивенко: Как сделать статику интересной. «Патерсон» и «Цвет граната» 

Юрко Гуцуляк: «П’ять перешкод» і пошук досконалості в дизайні 

[В кадрі] Анастасія Жеребецька і «Твін Пікс: Повернення» 

<p style="text-align: center">Нашли ошибку?  Выделите текст и нажмите <em>Ctrl+Enter</em>.</p>
Поделиться:

Теги

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Яндекс.Метрика