Скрябин, побєда і паштет: Какое культурное наследие оставил нам Андрей Кузьменко?

Skryabin

Худощавый парнишка с непослушными волосами из городка «Новоєврейськ», мог с естественной легкостью шутить о чем угодно и находить выход из любой ситуации с улыбкой. Конечно, подобная, способность прописана в генном коде каждого украинца, но у Кузьмы явно был дар. В юности Андрей мог часами сидеть на крыше дома (там лучше тянуло польское радио) и слушал заграничные группы типа The Exploited, торговал «чудесами света» и мне кажется, за правило у него было – валять дурака при любой возможности, время от времени ввязываясь в какие-то забавные глупости или репетировать с группой в актовом зале школы.

Кстати, своим приключениям, Кузьма посвятил две книги – «Я, Побєда і Берлін», «Місто, в якому не ходять гроші» и «Я, Паштет i Армія». Если какая-то сила до этого вас останавливала добраться до его литературы, то самое время ее прочитать, а лучше – послушать в исполнении автора. Обе книги восхитительны, потому что в них сочные метафоры и простая для понимания подача историй.

12211831944_bedb7b5a6c_k

«Коли не знаєш з чого почати, то закрадається думка – чи варто починати взагалі?»

«Мене в різних кінцях Львова могло чекати до десяти людей в той самий час, коли я навіть не збирався виїжджати з рідного Новоєврейська і слухав радіо на даху будинку разом із Зоською, бо більше ніхто крім нього і мене не слухав радіо на даху. Там смерділо смолою або падало на голову одне з двох. Але поляки там тягнули ліпше, ніж удома»

«Я завжди ходив до Барбари, коли не мав куди більше йти, і вона мене завжди приймала. Бо вона була моя дівчина. І вона вірила, що хоча б на старість я помудрію»

«Я переживав період запізнілого переходу з дитячого віку у фазу дураковаляння, і мої рішення нерідко були висмоктані з пальця, як герої Конан Дойля. Сам придумав і потім сам мучився, як з того вийти, і мучив ще й оточуючих мене персон».

«Я збрешу, якщо скажу, що курили для приємності. Просто у нас прийнято курити після того, як встав з ліжка. В роті було так, ніби туди сходили коти зі всього Новоєврейська. Відчувалося, ніби в легені забили великий дюбель, яким прибивають шифер»

«Наша «укр-мафія» шумним кагалом скачувалась у метро, де всі скидалися і купували квиток на одного в автоматі і сідали у поїзд в кількості достатній щоби відбити нальот на Перл-Гарбор. Через дві зупинки в вагоні з’явився контролер, але ми створили таку заплутану схему щоб уникнути неприємностей, що у того з незвички аж замакітрилась голова і він вийшов з поїзда. Той хто тримав квиток на даний момент довго рився у кишенях і шукав його, даючи можливість іншим підійти до дверей і дочекатись зупинки. На зупинці піпл виходив і чекав в який вагон зайде контролер, а сам сідав у протилежний. У контролера від таких завдань різко підвищувався внутрішній черепний тиск і він переставав з нами боротися. Так було не раз і так буде завжди, бо ми українці і ми того варті. Ви в курсі,я думаю»

«Мною в ті часи можна було налякати лише голуба, що какав Томасу на балконному подвір’ї»

«То було мудре рішення, скажу я вам – протурчати до третьої ранку в клубі а уже о четвертій виїзд’жати в Україну. Екстравагантності у рішенні простих питань мені ніколи не вистачало».

«Я поважаю Гітлера за одну річ, якої, певно, ніколи не буде зроблено в Україні — Автобани»

«Ето — успєх, вирі­шив я і почав поспішно грузити в машину знайдений скарб. Треба було встигнути зробити це перед турками і поляка­ми, які полюбляли такого типу розпродажі і могли мене спокійно прибити на місці знахідки. Прекрасний утюг «Бош», чуть підгорівший на краях, але для Новоєврейська — це восьме чудо світу, навіть з тою штукою, що пшикає на білизну. Радіо «Панасонік», в чудесному стані, з потріска­ною на сонці фарбою, телевізор АйТіТі — військові техно­логії, пригадав собі я американський фільм, де одноймен­на контора робила апаратуру для літаків. Правда, штекер в тєліку був обрізаний, але, слава Богу, зі штекерами в Но-воєврейську не було і не намічалося жодних проблем […]Сто двадцять злотих в сумі — просто гігантські бабки за продаж сміття»!

«В Афганістані йшла війна і ніхто не знав, кого куди полють. Мене ж гризла тільки проблема холоду – бо я ненавиджу холод»

«Купа моїх колег пісяли й какали під себе в лікарнях та успішно відмазувалися від священного обов’язку армії. Пісяти під себе я вмів, але останній раз робив то ще в садочку. А вчитися наново не хотів, бо, кажуть, можна звикнути. Отже, я доволі легко договорився сам із собою та зробив крок уперед»

«Перші дні війська довгі, як полярні зими. Таке враження, що зранку тобі було 18, а ввечері – вже за 40»

«Всі «рокери» згадували мене незлим словом аж до останнього дня служби, але кожен втіхаря пишався своїм почином – заграти рок на тоталітарній сцені радянської армії».

6081563727_63ede7afac_o

Не хочу заканчивать банальными фразами о том, что еще такого выдающегося сделал или сказал в прямом эфире Кузьма. Когда нужно было, он не избегал прямолинейности. А главное – Андрей обладал даром искренности и не брезговал своей способностью быть человечным.

comments powered by HyperComments
comments powered by HyperComments

Теги

Мы Вконтакте

Яндекс.Метрика